ТЯГАРІ
~
Не лише в першому столітті були проблеми із тягарями.
Колись фарисеї і законники вимагали від інших виконання таких дрібниць, що зараз це видається безглуздям. Один обряд омивання рук чого був вартий. І суть була не так в гігієні, як у тому, щоби вода текла з рук під правильним нахилом. Добре, що в нас тепер є умивальники…
•
Зараз є проблеми, які наче й не стосуються цього уривку. Але насправді дуже навіть стосуються. Ось наприклад, такі слова:
«А я очікувала, що мені віддячать»
«Християни так не поводяться!»
«В церкві треба стояти і сідати так, як я це роблю»
«Діти мають мене слухати до кінця моїх днів»
«Мій чоловік/дружина має поводитися так і так, якщо мене любить»…
«В моїй сім’ї робили так, тому і ми так будемо робити»
… (допишіть свою фразу)
•
Йдеться про те, що є хтось один може мати певні очікування щодо іншої особи, з якою їх пов’язує якийсь стосунок: дружба, кохання, батьківство чи синівство. І тоді інший має бути саме таким, як від нього очікують: слухняною дитиною (навіть мавши вже свою сім’ю), покірною дружиною, вірним другом/подругою… Інколи ці очікування навіть не озвучуються, але «висять» у повітрі. Але зворотній процес не працює, бо той, хто очікує від когось безумовної віддачі, від себе цього не спішить дати.
•
Дуже зручно жити з уявленням, що всі мені винні. Але такі стосунки – гнилі. Бо так само від Бога можна очікувати всього, чого лише не попрошу в молитві, і Він негайно має дати. Солодкий тягар, легке ярмо справжніх стосунків у тому, що я даю, не очікуючи. Люблю іншу особу, не вимагаючи від неї бути такою, як я хочу. І не накладаю на інших тягарів свого уявлення про те, чого вони мені ще не додали.
•
Той, хто любить насправді, радіє, коли віддає, навіть не отримуючи нічого назад. Бог полюбив нас саме так. Не за те, що ми такі прекрасні. А ми такі прекрасні, бо люблені Ним. І саме така любов, що не виставляє рахунків, заохочує інших любити у відповідь, а не в тягар.
~
НОМ Лк 11,45-46: «Озвавсь тоді один із законовчителів: – Учителю, кажучи це, ти й нас ображаєш. Він відповів: – Горе й вам, законовчителям, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкаєтеся.»
Сестра Антонія Шелепило, Плани на завтра
